Певний час тому я зрозумів, що з країни час виїзджати. Ні, на це рішення не вплинули результати чергових президентських виборів, чи які інші «поточні» міркування, воно з'явилось як результат дії комплексу різних факторів, деякі з яких важко пояснити навіть самому собі.
Але от що я помітив впродовж недовгого спілкування на форумах та в Живому Журналі: схоже, ця ідея нині стає популярнішою щодень. Ні, зрозуміло, були особи котрі це рішення прийняли давно, але схоже, що нині маса людей прийшли одночасно до однакового висновку: в України нема майбутнього.
І от мені подумалось, що це вже більше ніж збіг — це тенденція. Котру наша влада впритул не бачить і не хоче бачити — адже це — бажання людей жити у своїй країні — є одним з ключових показників якості роботи чиновництва. Так, розмов про «відтік рук та мізків» — хоч залийся. Але вони оперують лише сухою статистикою: скільки поїхало, скільки народилось, скільки померло… В них не видно тої людини, про яку вони теревенять — людини, що зневірилась у рідній країні.
Тому я хочу почати збирати та публікувати історії про від'їзд. Я не чекаю, що влада раптом «прокинеться» чи «отямиться» — це повна фантастика. Але ці прощальні історії, якщо їх назбирається достатньо, можуть набути власної цінності як документ, що резюмує події, котрі відбуваються у нашій нещасній країні. Може, це прозвучить занадто оптимістично, але я вважаю, що наявність такого документу впливатиме на те, як люди сприймають себе та стан справ в державі.
І ще раз — щоб усі розуміли — цей текст та анкета — не закликають вас їхати чи лишатись: цей вибір ви маєте робити самі, я не збираюсь на нього впливати. Заповнюючи цю анкету, ви нічого не зміните у своєму житті, не будете нікому нічого винні чи щось зобов'язані робити — ви просто висловите свою думку про те, що відбувається навколо. Голосно та чітко.
То хто я такий і що планую робити з цими історіями?
Мене звати Євгеній, мені 35 років і я живу у місті Харкові. У минулому — хазяїн невеличкої ІТ-фірми, потім найманий менеджер. Історії — не оминаючи і своєї — я планую, звичайно ж, публікувати, інакше який сенс у їх розповідати. Частина історій вже опублікована —
www.papope.com/blog. Якщо у вас є думки з цього приводу — їх можна лишити або у блозі, або на наступній сторінці, у розділі коментарі — лишайте мені їх разом з контактами, поспілкуємось. Загальна статистика опитування також буде публікуватись, напевне, прямо тут, на цій сторінці. І, якщо ви вважаєте ідею вартісною — скажіть пару слів тим, хто має аналогічні думки та історії.
Ну і наостанок. Якщо ви потрапили сюди випадково, і ця тема жодним чином вас не стосується — просто не клацайте по кнопці унизу цієї сторінки, не заповнюйте анкети. Натискаючи на кнопку «Надіслати» на наступній сторінці, ви даєте дозвіл обробляти та публікувати свої дані (за винятком контактної інформації) за умови збереження їх форми та змісту.
До речі, «ПартіяПозитивнихПесимістів», вона ж ПаПоПе, є неполітичною, некомерційною організацією, що складається виключно з мене, і не має до цього опитування прямого відношення, за винятком використаного доменного імені.